Сьогодні наші діти майже по всій Україні прокинулися від гучних вибухів. Вони пішли не до школи, як це мало би бути цього жовтневого понеділка. А у бомбосховища і підвали.

Підтримати дитину і допомогти їй впоратися зі страхом допоможуть поради дитячої й сімейної психологині Світлана Ройз. Вона, зокрема, радить діяти за таким алгоритмом:

Нормалізація

Дорослий фіксує і пояснює ситуацію:

“Я бачу, що ти боїшся. Цей звук справді лякає, але він означає, що наші ЗСУ зафіксували загрозу і зараз її знешкоджують. Про нашу безпеку дбають – тож і нам треба подбати про себе і йти в укриття”.

Підтримка

Дорослий сигналізує дитині про підтримку й пропонує дію:

“Я з тобою і буду з тобою весь час. Хочеш, я візьму тебе на руки, а ти візьмеш свою іграшку (воду, домашнього улюбленця)?”

Завершення

Дорослий акцентує, що загроза минула, і відзначає силу дитини:

“Все минулося. Ми в безпеці. Спасибі, ти був (була) таким сміливим, міцним. Ми чули так багато гучних звуків (їх можна назвати), але ми впорались”.

Можна пограти в терапевтичну «гру»: розтерти вуха і уявити, що з них «висипається» в долоню чи на землю все, що їм заважає. Можна уявити себе собакою, який щойно вийшов з води і струшує з себе всю воду.

Далі «будуємо» місток до наступних дій: для цього запитуємо дитину про те, що будемо робити далі, коли вийдемо з укриття.

Додаткові прийоми, як зняти напругу і страх у дитини

Детальніше про те, як допомогти дитині не боятися сирени й гучних вибухів, читайте на сайті МОЗ за посиланням: https://bit.ly/3TrKpbR

/Files/images/00/311565359_478740200946868_2022727569891606249_n.jpg

/Files/images/00/311486099_478740187613536_5312464207358607667_n.jpg

/Files/images/00/311478973_478740190946869_6472120294423602159_n.jpg

/Files/images/00/311568369_478740184280203_3672469600995831210_n.jpg


«Я МАЮ ПРАВО!»: ЗНАТИ З ДИТИНСТВА

ДЛЯ ВСІХ І КОЖНОГО, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ, ВАЖЛИВИМИ Є ПОНЯТТЯ «ПРАВО». САМЕ ТОМУ МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ЗДІЙСНЮЄ ВЕЛИКУ ПРАВОПРОСВІТНИЦЬКУ РОБОТУ, ОБ’ЄДНАНУ У ПРОЕКТ «Я МАЮ ПРАВО!».У НЬОМУ – КІЛЬКА НАПРЯМІВ, УСІ ВОНИ ВАЖЛИВІ, АДЖЕ НАВЧАЮТЬ, ЯК ЗАХИСТИТИ СВОЇ ПРАВА. ВАЖЛИВО, ЩО СЕРЕД ІНШОГО, ДЕРЖАВА НЕ ЗАБУЛА І ПРО НАЙМЕНШИХ ГРОМАДЯН, ЯКИМ З ДИТИНСТВА ВАРТО ЗНАТИ ОСНОВУ ОСНОВ ПРО ПРАВА.ОТОЖ, ВИВЧАЙТЕ І ЗНАЙТЕ, ЩОБ УКРАЇНАМІЦНІЛА ПРАВОМ, А ВИ ВИРОСТАЛИ ДОСТОЙНИМ ПОКОЛІННЯМ: УСПІШНИМ, СИЛЬНИМ, ПАТРІОТИЧНИМ.

БІЛЬШЕ ІНФОРМАЦІЇ НА САЙТІ HTTP://PRAVO.MINJUST.GOV.UA/

ЗНАЙ: ТИ НЕ ОДИН! РАЗОМ ПОДОЛАЄМО БУЛІНГ!

У ШКІЛЬНОМУ ЖИТТІ, СПОВНЕНОМУ НОВИМИ ЗНАННЯМИ І ЦІКАВИМИ ПОДІЯМИ, ВИНИКАЮТЬ СИТУАЦІЇ ПРИНИЖЕННЯ ЧИ ЗНУЩАННЯ З ОДНОКЛАСНИКІВ, МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ. ЦЯ ПРОБЛЕМА У ВСЬОМУ СВІТІ МАЄ НАЗВУ «БУЛІНГ», ЇЇ ПОТРІБНО ВИРІШУВАТИ УСІМ ДОРОСЛИМ.

ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ДИТЯЧОГО ФОНДУ ООН (ЮНІСЕФ), ІЗ БУЛІНГОМ У КОЛІ ОДНОЛІТКІВ В УКРАЇНІ СТИКАЛИСЯ БЛИЗЬКО 67% ДІТЕЙ. ПРИЧОМУ, НАЙБІЛЬШ ВРАЗЛИВИМИ ДО БУЛІНГУ Є СОРОМ'ЯЗЛИВІ, ЗІ ЗРАЗКОВОЮ ПОВЕДІНКОЮ ДІТИ, А ТАКОЖ ДІТИ, ЯКІ, В СИЛУ РІЗНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИН, «ЗАМКНУТІ В СОБІ», ЗАКРИТІ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ РОЗПОЧАЛО АКТИВНУ ІНФОРМАЦІЙНУ РОБОТУ#СТОПБУЛІНГ,АДЖЕ ДІТИ МАЮТЬ ПРАВО НА БЕЗПЕЧНЕ ДИТИНСТВО.

/Files/images/psiholog/unnamed.jpg

/Files/images/psiholog/mbuklet-bullying_2-2.jpg

ПОРАДИ БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості.Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей.

Перший клас школи, як мінімум, є адаптаційним, перехідним на фізіологічному, емоційному, інтелектуальному та соціальному рівнях розвитку дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою.

Перший Учитель є шкільним «психологічним коконом», який може допомогти зміцнити, проявитися і розкритися потенціалу дитини.Важливо, щоб перший учитель давав приклад авторитетності (поваги, усвідомлення свого місця, емоційної компетентності та зрілості), а не авторитарності (тиску, емоційної оцінки та нав`язування правил).

Я часто на семінарах нагадую легенду про Мікеланджело і його дивовижну скульптуру Давида: на околицях Флоренції знайшли брилу мармуру, її пропонували різним скульпторам, але вони відмовлялись брати її до роботи, бо на брилі була тріщина. Тільки Мікеланджело взявся за неї. І власне з неї з`явився Давид. Коли скульптора запитали, як йому вдалося створити такий шедевр, він відповів: «Я відсік усе зайве».

У кожному з нас, у кожній нашій дитині є всередині цей «досконалий потенціал». Він часто ховається ЗА тим, що ми вважаємо «зайвим». Власне на цьому потенціалі важливо робити акцент у розвитку і вихованні. Коли ми дивимося на людину будь-якого віку, часто звертаємо увагу саме на її «розколини», «шершавість», «вибоїни», забуваючи про те, що за всіма цими прошарками знаходиться її істинний вищий потенціал. Можливо, наше завдання – батьків, учителів, психологів – допомогти дитині зберегти контакт з її потенціалом і допомогти зняти ті прошарки, які вже з`явилися – оцінки, переконання тощо, які від нього відділяють.

Коли ми робимо акцент на помилках – акцентуємо увагу на цих «розколинах».Коли ми звертаємо увагу на успіхи, на реальні досягнення, на те, що в дитині або в дорослій людині є цілісним – ми зміцнюємо контакт з потенціалом.

ЧОМУ ВАЖЛИВО ОБЕРЕЖНО ВИКОРИСТОВУВАТИ ЧЕРВОНУ РУЧКУ (ЯК І БУДЬ-ЯКИЙ ЖОРСТКИЙ ВИЯВ КРИТИКИ)?

  • Зошит, малюнок, будь-який авторський витвір – це продовження внутрішньої території, внутрішнього простору дитини. Тому те, що туди привноситься «ззовні» (правки, пов’язані з діями або оцінка старанності), часто сприймається не логічно, а емоційно, іноді як вторгнення на внутрішню територію – і переноситься на самовідчуття, на ставлення до себе самого.
  • У дітей розвивається схильність до так званої «шкільної тривожності» – страху зробити будь-яку помилку.Чим більше вчитель, батьки, сама дитина фіксуються на помилках (а не на тому, що важливо закріпити у знаннях або на тому, що вже в неї виходить), тим більшим стає страх зробити нову помилку.У такі моменти відключається неокортекс дитини й активується рептильна частина мозку, відповідальна за реакцію на стрес (її називають «бий-біжи-замри»), – а не за сприймання нової інформації.Будь-який розвиток відбувається тільки за умови відчуття безпеки і спокою.
  • Дитині важливо отримувати досвід, тому помилятися – МОЖНА! Ці знання сприяють розвитку особистості та розширенню меж її потенціалу. Залежно від психотипу діти по-різному поводяться: одна дитина може боятися зробити помилку – і це призведе до невротичної напруги; інша з часом, щоб уникнути надмірної напруги, – припинить звертати увагу на помилки.
  • Те, на що звертається більше уваги, активніше проявляється і несвідомо використовується. Часто діти несвідомо починають привертати до себе увагу саме «неуспішністю».
  • Кожній дитині (і дорослому) під час засвоєння нового важливо мати опору, ресурс, від якого можна відштовхуватися. Ця опора – успіх, дещо вже засвоєне, те, що вже виходить.
  • Червоний колір сприймається як сигнал світлофору «СТОП», як обмеження і вияв авторитарності. Дитині часто складно перейти до нової дії після того, як вона побачить у зошиті червоне обмеження – оцінку. Продуктивніше використовувати два кольори ручки – червоний і зелений. Зеленим підкреслювати або виділяти те, що зроблено ідеально, червоним те, на що треба звернути увагу. Важливо, щоб зелених позначок було приблизно вдвічі більше, ніж червоних.

Діти дуже адаптивні, вони звикають до будь-якої запропонованої системи. Багато поколінь школярів виросло і стало професіоналами. Питання в тому, наскільки вони залишились у контакті зі своїм потенціалом, наскільки радісними і підтримуючими залишились їхні шкільні спогади. Шкільний час – це велика частина життя дитини, наскільки високою є її самооцінка, наскільки вона сприймає себе успішною та щасливою.

ДІТИ 6-9 РОКІВ (НАСПРАВДІ, ДІТИ БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ, АЛЕ ДІТИ ЦІЄЇ ВІКОВОЇ КАТЕГОРІЇ – ОСОБЛИВО) МАЮТЬ ПОТРЕБУ (ОКРІМ БАЗОВИХ – БЕЗПЕКИ, ЛЮБОВІ, РОЗВИТКУ):

  • У відчутті приналежності до сім`ї, класу, групи.На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.
  • У підтримці,бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Всілякі схвалення підтримують самооцінку, стають платформою для подальшого зростання. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий. Важливо відчувати різницю між похвалою та підтримкою. Похвала – оціночна, у ній часто звучать слова “гарний/кращий”, а підтримка робить акцент на зусиллях дитини. Від похвали діти починають залежати – а підтримка додає їм упевненості та сил, вона важлива і приємна, але не викликає залежності.
  • У спокійному будуванні кордонів,чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.
  • У безпеці– фізичній, емоційній, кордонів особистості.
  • У контакті з авторитетом.Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник, тьютор. Але важливо пам`ятати, що якщо такий контакт раптово переривається або змінюється тональність, у дитини виникає відчуття, що її зрадили.
  • У довірі.Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.
  • У контролі.Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.
  • У неупередженості.Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.
  • У грі, можливості гратися.Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.

/Files/images/psiholog/0dzFyddRsVg.jpg

/Files/images/psiholog/2ju_c25FIJE.jpg

/Files/images/psiholog/BOwJtTDSx4k.jpg

/Files/images/psiholog/ffqPKxwAQHI.jpg

/Files/images/psiholog/HW0SWdmZHd0.jpg

/Files/images/psiholog/LQWxDj4fAsQ.jpg

/Files/images/psiholog/lYUu-bRdBxc.jpg

/Files/images/psiholog/mLVhq4hE698.jpg

/Files/images/psiholog/NX3ELIuSJNY.jpg

/Files/images/psiholog/ДВ_2014-2-Памятка.jpg

/Files/images/psiholog/ПСМ.jpg

Дорогі батьки, пам’ятайте, що діти дуже вразливі щодо інформації, яка іде з екранів та моніторів, а також дуже чутливі щодо вашого стану, ваших слів, ваших реакцій. Тож, пробуйте убезпечити своїх дітей, особливо дошкільнят та молодших школярів від ненависті та агресії, на кого б вона не була спрямована. Краще за вас, ваших дітей знати ніхто не може, тому ми пропонуємо два варіанти поведінки з ними:

1. Той час, який ви безпосередньо із дітьми, - вимикайте новини, виходьте з онлайну, припиняйте бурхливе обговорення - будьте в контакті з малюками.

2. У багатьох країнах діти приймають участь в усіх подіях, в яких приймають участь дорослі - і таким чином вчаться жити, набирають досвіду. Спробуйте в м’якій і доступній формі пояснити дитині, що відбувається, і чому ви хвилюєтесь. Виключення дітей з тих подій, які відбуваються, можуть провокувати нерозуміння і стан, коли дитині доведеться самостійно справлятися зі своєю тривогою та почуттями.

І, звичайно, більше обіймів, доторку, усміхненого погляду, добрих слів, цікавості щодо їхніх справ, включення в спільні ігри. Це важливо і для вас, і для малюків. Вам це допоможе зняти напругу і ще раз зрозуміти заради кого все твориться; дітям - відчувати себе в безпеці та любові попри все.


Безпека дитини в Інтернеті

(поради для батьків)

Для дітей і молоді Інтернет є насамперед соціальним середовищем, в якому можна зустріти не лише друзів, а й незнайомців. В онлайні людину можуть образити, ошукати, завдати іншої шкоди. Найкращим захистом є застосування власного здорового глузду. Дуже важливо проінформувати дітей про небезпеки в Інтернеті, щоб вони поводилися обережно і були готові обговорювати будь-які проблеми, з якими можна стикнутися під час використання Інтернету.

Правила для батьків,які допоможуть захистити дитину від небезпек в Інтернеті.

1. Розмістіть комп’ютер у кімнаті, яку використовують усі члени родини.

Іноді діти тримають у секреті те, що вони користуються Інтернетом. Вони можуть не бажати того, аби їх батьки були у курсі їх дій в мережі. Важливо не реагувати досить емоційно, а зробити все можливе, аби зняти цю психологічну напругу.

Обговорювати можливі труднощі легше, коли комп’ютер знаходиться у спільній кімнаті. Крім того, ви можете використовувати Інтернет разом із дитиною. Таким чином, розмови про Інтернет та контроль за його використанням стануть повсякденною частиною вашого родинного життя.

2. Використовуйте будильник для обмеження часу, якій дитина проводить в Інтернеті.

Заздалегідь погодьте тривалість перебування в Інтернеті.

Бажано визначити час перебування дітей в он-лайні. Час, проведений за комп’ютером, необхідно обмежити для того, аби не нанести шкоду стану здоров’я дитини. Ігрова комп’ютерна залежність стала великою проблемою у всьому світі.

Обговоріть час перебування дитини в Інтернеті та домовтесь про використання будильника. Таким чином ви уникнете можливих конфліктних ситуацій.

3.Використовуйте технічні засоби захисту: функції батьківського контролю в операційній системі, антивірус та спам-фільтр.

Для роботи за комп’ютером зовсім необов’язково знати всі його функціональні можливості. Запросіть спеціаліста, який налаштує операційну систему вашого комп’ютера та покаже, як працювати із батьківським контролем. Краще один раз побачити, аніж багато разів почути. Не використовуйте у себе вдома комп’ютер, який технічно є незахищененим.

Також ви можете пройти он-лайн навчання та навчитись найбільш ефективно використовувати функції безпеки браузера та самостійно налаштовувати батьківський контроль.

Встановіть Microsoft Security Essentials зараз, і ваш комп’ютер буде захищеним у реальному часі від вірусів, програм-шпигунів та інших зловмисних програм.

4. Створіть «Сімейні інтернет-правила», що містять правила онлайн-безпеки для дітей.

Діти навчаються шляхом експериментування. Якщо ви зацікавлені у тому, аби ваша дитина навчалась не на своїх власних помилках ­– якомога частіше обговорюйте теми, пов’язані із Інтернетом. Ви можете розказати, наприклад, про достовірність інформації, розташованої в мережі. Так ви невимушено створите свої «родинні правила» Інтернет-безпеки. Традиції, норми та правила, які закріпились у родині ­– довговічні.

5. Проводьте більше часу із дитиною. Всіляко заохочуйте обговорення тем, пов’язаних з Інтернетом.

У житті кожного трапляються помилки. Немає потреби сприймати помилки дітей як життєву проблему. Будуйте довірливі стосунки задля того, аби бути впевненими, що у будь-якій ситуації дитина звернеться за допомогою саме до вас. Щоб не сталось, ваша дитина повинна бути впевненою, що у будь якій ситуації вона може розраховувати на вашу підтримку та прийняття. Гарний рецепт побудови довірливих відносин ­– щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу. В невимушеній ситуації набагато легше обговорювати «складні» питання.

6. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані онлайн.

Повідомте дитині, що практично кожен може створити свій сайт, і при цьому ніхто не може проконтролювати достовірність інформації, розташованої на такому сайті. Навчіть дитину використовувати інформацію із різних перевірених джерел.

Як навчити дітей відрізняти правдиву інформацію

Слід пояснити дітям, щопотрібно критично ставитися доданих, яківони отримують зІнтернету, адже опублікувати тамінформацію може будь-яка особа.

Навчіть дитину аналізувати таперевіряти всете,щовона бачить уМережі.

Як це пояснити дитині

Починайте пояснювати дитині, коли вона щепорівняно мала. Адже сьогодні навіть дошкільнята успішно користуються Інтернетом, отже, потрібно якомога раніше навчити їхрозрізняти правдиву інеправдиву інформацію.

Незабувайте розпитувати дитину про те, що вона бачила або читала в Інтернеті. Почніть з обговорення того, для чого слугує той чи інший сайт.

Переконайтеся, щодитина може самостійно перевірити прочитану в мережі інформацію, звернувшись до інших джерел,наприклад, знайшовши інформацію на інших сайтах, у газетах абожурналах. Привчіть дитину радитися звами, невідмахуйтеся віддитячих проблем.

Привчайте дитину звертатися до різних джерел інформації,зокрема до бібліотек, подаруйте їй енциклопедію надиску, наприклад, «Енциклопедію Кирила і Мефодія» абоMicrosoft Encarta.

Навчіть дитину користуватися пошуком в Інтернеті.Привчіть її застосовувати декілька пошукових машин.

Поясніть дітям, щотаке расизм, фашизм, міжнаціональна та релігійна ворожнеча.Незважаючи нате,щотаку інформацію можна заблокувати за допомогою спеціальних програмних фільтрів, неварто сподіватися, що фільтр здатен заблокувати абсолютно всісайти, які її містять.

Виявлення у соціальних мережах небезпечних груп,

в яких дітей доводять до самогубства

Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один із небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

Подібні суїцидальні спільноти називаються«Синий кит», «Тихий дом», «Разбуди меня в 4:20». Відтак у всіх членів спільнот на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

Працюють дані спільноти наступним чином.

Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання та час, який надається на його виконання). Виконання кожного завдання потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

Нижче наведено список ознак, за якими батьки можуть зрозуміти, чи знаходиться їх дитина в подібній групі смерті. Насправді їх, звичайно, набагато більше. Пропонуємо основні.

1. Підліток весь час хоче спати, хоча лягає вчасно.

2. Ви помічаєте, що він був активний у соціальних мережах у 4-6 годин ранку.

3. Підліток перестає нормально харчуватися. Запевняє, що він «товстий».

4. Весь час малює метеликів і китів.

5. З кухні раптом пропадає ніж.

6. На руках вашої дитини з’являються порізи.

7. На руках і ногах підлітка з’являються малюнки у вигляді шрамів.

8. У списку його контактів в Skype виникають невідомі вам люди з «фашистськими» прізвищами на кшталт «Рейх».

9. Ваша дитина захоплюється розгадуванням сатанинської символіки.

10. На особистій сторінці «ВКонтакте» підліток викладає «суїцидальний» контент.

Щоб попередити потрапляння дітей у такі групи, рекомендується:

– приділяти більшу увагу психологічному стану дитини;

– перевіряти шкіряні покрови дитини на наявність пошкоджень. У разі їх виявлення – з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного родуу формі кита;

– перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. Перевіряти вміст спілкування у приватних чатах;

– звертати увагу на коло спілкування дитини;

– намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями;

– обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини;

– встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

При виявленні зазначених груп самостійно необхідно негайно повідомити кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua– цілодобово), телефон гарячої лінії (044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 в робочі дні) або звернутися до адміністраціїсоцмережі, у якій було виявлено групу,або електронною адресою, за якою можна звернутися, щоб заблокувати «суїцидальну групу» (fag@cybercrim.gov.ua)

Ознаки суїцидальної поведінки підлітка

З метою попередження суїциду важливо бути уважними до наступних поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.

До поведінкових ознак суїцидальної загрози відносять:

- будь-які раптові зміни у поведінці і настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;

- схильність до необачних і безрозсудних вчинків;

- надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

- відвідування лікаря без очевидної необхідності;

- розлучення з дорогими речами або грошима;

- придбання засобів скоєння суїциду;

- підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до смерті;

- нехтування зовнішнім виглядом;

- багаторазове звертання до теми смерті в літературі та мистецтві;

- повторне прослуховування сумної музики та пісень;

- нестача життєвої активності;

- самоізоляція від родини та знайомих;

- більше споживання алкогольних та наркотичних речовин;

- зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);

- збільшення або втрата апетиту;

- млявість та апатія;

- неможливість сконцентруватися та приймати рішення;

- уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;

- раптове впорядкування своїх справ;

- наявні суїцидальні спроби;

- почуття провини, докори на свою адресу, низька самооцінка;

- втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, роботи або школи;

- невизначені плани на майбутнє;

- прагнення того, щоб інші залишили у спокої, присутність інших викликає роздратування.

Серед словесних ознак суїцидальної поведінки найпоширенішими є:

- впевненість у безпорадності і залежності від інших;

- прощавання;

- розмови або жарти щодо бажання померти;

- повідомлення про конкретний план суїциду;

- подвійна оцінка значущих подій;

- повільна, маловиразна мова;

- розпач і плач;

- висловлювання самозвинувачень.

- безпосередні заяви типу «Я думаю про самогубство» або «Було б краще вмерти», або «Я не хочу більше жити»,

- висловлення типу: «Вам не прийдеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», aбо «Вони пошкодують, коли я піду».

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

- амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів;

- безпорадність, безнадійність;

- переживання горя;

- ознаки депресії;

- почуття провини або відчуття невдачі, поразки;

- надмірні побоювання або страхи;

- почуття власної малозначущості;

- неуважність, розсіяність або розгубленість.

Ситуаційні прояви:

- будь-яка помітна зміна особистого життя, у будь-яку сторону;

- смерть коханої людини, особливо батьків або близьких родичів;

- нещодавня зміна місця проживання;

- конфлікти у сім’ї;

- скоєння правопорушень;

- складнощі у спілкуванні з однолітками;

- проблеми з навчанням у школі;

- соціальна ізоляція, особливо від родини та друзів;

- наявність хронічної, прогресуючої хвороби;

- небажана вагітність, хвороби, що передаються статевим шляхом.

Таким чином, депресивні прояви підлітків із суїцидальною поведінкою можуть виражатися як:

- сумний настрій;

- надмірна самокритичність, неадекватна самооцінка;

- почуття нудьги;

- почуття втоми;

- порушення сну;

- соматичні скарги, порушення апетиту, різка зміна ваги;

- непосидючість, неспокійність;

- фіксація уваги на дрібницях;

- надмірна емоційність;

- замкненість, скупість;

- агресивна поведінка

- схильність до бунту;

- зловживання алкоголем або наркотиками;

- погана навчальна успішність, зниження інтересу до навчання, прогули уроків.

Важливо звертати увагу на раптову зміну поведінки та висловлювання підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб:

- висловлювання: «Мені усе набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!», «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?»;

- скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

- підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів;

- словесні натяки на смерть, що наближується: «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»;

- наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздавання деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків;

- раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії;

- таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати;

- тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.

Для того, щобзрозуміти суїцидальну поведінку, необхідно у кожному конкретному випадку дати відповідь на два запитання:

1) «чому» підліток здійснив чи намагався здійснити самогубство,

2) «навіщо» він хотів це зробити.

ПОГОВОРИМО ПРО ЗАМКНЕНУ ДИТИНУ

Замкненість визначається у поведінці дитини досить рано і зазвичай у ранньо­му віці виявляється як занепокоєння, емоційна неврівноваженість, плаксивість, погіршення апетиту, порушення сну. Інко­ли батьки помилково вважають замкнену дитину просто сором'язливою, гадають, що це одне й те саме. Спробуємо з'ясувати, у чому полягають особливості замкненої дитини, і чи є різниця між сором'язливістю та замкненістю?Замкненість — це порушення особистісного розвитку, що виявляється у відстороненні від товариства інших людей внаслідок по­слаблення емоційного зв'язку з оточенням. Ознаки замкненості: а) уникання товариства інших людей; б) сором'язливість; в) емоційна холодність; г) пригнічений настрій; ґ) помисливість; д) недовіра до людей; У чому ж полягає різниця між сором'язливістю та за­мкненістю? Щоб відповісти на це запитання, необхідно звер­нутися до поняття «комуні­кативні здібності». Комуні­кативні здібності — це певні індивідуально-психологічні особливості людини, що мають три складові: а) я хочу спілкуватися з іншими (мотивація спілкування); б) я знаю, як спілкуватися з іншими (ознайомлення з комунікативними навичками); в) я вмію спілкуватися з іншими (рівень комунікативних навичок). Сором'язлива дитина знає, як спілкуватися з іншими, але не вміє — не може реалізувати ці знання.Замкнена дитина не хоче і не знає, як спілкуватися. У відмінності психологічних особливостей спілкування замкнених і сором'язливих ді­тей полягає і відмінність корекції цих рис. Насамперед необхідно з'ясувати можливі причини замкненості: а) тривалий стрес (наприклад, розлучення батьків); б) емоційна ізоляція дитини внаслідок тривалого перебування у лікарні без батьків чи інших близьких людей, небажаність дитини, холодне чи байдуже ставлення до неї тощо; в) індивідуальні патологічні особливості емоційної сфери (надмірна збудливість, інертність психічних процесів тощо); г) наслідки важкого психічного розладу — аутизму, який діагностує психіатр; ґ) невдачі у провідній діяльності впродовж тривало­го часу; д) несформованість комунікативних умінь, соціальна некомпетентність — невміння поводитися у колективі. У роботі із сором'язливою дитиною достатньо сформува­ти в неї комунікативні вміння. А от якщо дитина замкнена, то роботу зосереджують на формуванні бажання спілку­ватися й розвитку комуніка­тивних навичок. З огляду на це й добирають вправи на ко­ригування сором'язливості й замкненості. Спостереження свідчать, що замкненим дітям прита­манний страх перед чужи­ми людьми, занепокоєність і скутість у новій ситуації, тому необхідно поступово залучати дитину до товариства інших дітей, розвивати навички спіл­кування, формувати адекват­не ставлення до оточення, на першому етапі — обов'язково у присутності матері. Як правило, такі діти дуже прихильні до матері і важко переносять її відсутність. У спілкуванні із замкненою ди­тиною слід постійно розширю­вати коло її пасивного спілкування, наприклад, розмовляти при маляті з незнайомою або малознайомою людиною. При цьому виникають такі умови, в яких дитина почувається спокійно й безпечно, тому що поряд — матуся, яка під час розмови тримає її за руку або погладжує по голівці і водночас розмовляє з незнайомцем. У процесі поступового залучення дитини до товариства інших людей в неї поволі фор­мується спокійне та адекватне ставлення до спілкування, розвиваються навички комуні­кації, вдосконалюється мовлення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

1. Розширюйте коло спілкування вашої дитини, приводьте її в нові місця та знайомте з новими людьми, але перед цим обов'язково розповідайте дитині, куди ви сьогодні підете разом, з ким зустрінетесь, що будете робити, запевніть дитину, що ви будете поряд. 2. Наголошуйте на перевагах і користі спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви дізналися, а також, яке задоволення отримали, спілкуючись з іншою людиною. 3. Прагніть самі стати для дитини при­кладом людини, яка ефективно спілкуєть­ся. 4. Пам'ятайте, що тільки ваше терпін­ня, тактовність та послідовність, доброзичли­вий настрій та ласкавий тон розмови допомо­жуть вашій дитині подолати замкненість. Робота з подолання замкненості — досить складна і тривала, але може бути результа­тивною у разі тісної співпраці між батьками, вчителями та психологом. Існує багато ігор та вправ з подолання замкненості, які можуть використовувати як вчителі під час уроків та перерв, так і батьки у домашніх умовах після відповідної консультації з психологом.

ПОГОВОРИМО ПРО ВЖИВАННЯ НЕЦЕНЗУРНИХ СЛІВ

Мама на прийомі у психолога роз­повідає: «Мій син влітку два місяці відпочивав у селі у бабусі. Ціли­ми днями гуляв на вулиці з приятелями, підріс, зміцнів. Але після його повернення додому ми були шоковані: в лексиконі сина з'явилися нецензурні слова. Звичайно, він чув таке від дорослих та однолітків і рані­ше, але ж сам цього не промовляв уголос. Порадьте, що зробити для виправлення си­туації?».
Так, у будь-якій мові існують загаль­новідомі, але не загальноприйняті сло­ва чи вирази. Найчастіше вони пов'язані з будовою людського організму або його статевими функціями. Є певний проша­рок людей (дорослих, підлітків, школярів), які мають невисокий культурний рівень і широко вживають нецензурні вирази при спілкуванні. Іноді складається відчуття, що саме ці слова є єдиною зв'язкою для інших кількох десятків слів рідної мови, якими вони володіють.
Певна частина дорослого населення ви­користовує «солоне слівце» як атрибут суто «чоловічої» (рідше — «жіночої») розмови. Люди достатньо виховані до нецензурних слів ставляться, як правило, зневажливо.
Але всі при цьому вважають нецензурні слова дорослою лексикою, неприпустимою для використання дітьми. Наші ж діти, при­слухаючись до спілкування дорослих, починають копіювати їх, навіть не розуміючи змісту окремих висловів. Як ви розумієте, у такій ситуації навряд чи допоможе різка негативна реакція: покарати, заборонити, вдарити тощо.
Зазначу, що найбільш поширеною при­чиною використання нецензурних слів серед підлітків або молодших школярів є те, що ці слова сприймаються як символ зрілості, не­залежності. Якщо це належить «світу дорос­лих», то промовляючи такі вислови вголос, хлопчик вважає, що він стає в очах інших дорослішим. Спрацьовує той самий механізм сліпого механічного копіювання, як при перших спробах паління або вживання спирт­них напоїв. Цими вчинками школяр ніби демонструє: «Я вже не дитина».
Що ж реально можна вам порадити в такій ситуації?
Реакція батьків може бути негативною, але не бурхливою, тон розмови — твердим. Поясніть, як це вам неприємно, адже лю­дину з такою лексикою вважають грубою, невихованою, непорядною, безкультурною. Лаконічно поясніть зміст виразів (більш «чоловічою» для хлопчика буде розмова з батьком), недоречність їхнього приєднання до інших висловлювань при спілкуванні. Виявляється, що частина дітей навіть не розуміє змісту певних фраз.
Наказ забути, жорстке покарання без серйозної бесіди на зазначену тему лише створить уявлення у свідомості дитини про те, що батьки ставлять перепони до вход­ження в дорослий світ.
При поясненні наголосіть на тому, що ці слова знайомі кожній людині, але у вашій родині вони не прийняті. Якщо в компанії хлопчиків «солоний вислів» промовляється з метою самоствердження, то в присутності старших, жінок, дівчат, дітей це сприймаєть­ся сторонніми як брутальність.
Пам'ятайте: найчастіше викривлені сим­воли дорослості стають нормою для тих дітей, які не зустрічають з боку близьких людей розуміння та підтримки в такому не­простому процесі як дорослішання. Невизнання рідними нового статусу призводить до виникнення бажання довести його на­явність будь-якою ціною. Тоді нецензурні слова стають звичкою.
До примітивної лексики схильні також діти з тих родин, де це є стандартом по­всякденного спілкування. Саме вони стають носіями нецензурних висловів у дитячому середовищі.
Тільки терпляче ставлення до дитини, ро­зуміння її відчуття дорослості, довірлива бесі­да допоможуть вирішити цю проблему.

ПОГОВОРИМО ПРО НЕОБХІДНІСТЬ БАТЬКІВСЬКИХ ОБІЙМІВ

Процес формування основних зв'язків дитини з навколишнім світом триває приблизно до трьох років. У цей період відбувається встановлення взаємин між малюком та дорослими. У середині XX століття психоаналітик Рене Спітц уперше сформулював основні принципи «теорії прихильності» у взаєминах дітей і дорослих. Він спостерігав за немовлятами, яких віддали до дитячих будинків і притулків, і довів: безліч дітей, якими бездоганно опікується медичний персонал, просто тане на очах. Чому? Бо вони не мають фізичного контакту з дорослою людиною, їм бракує любові й теплоти, материнського доторку. Від цього малюки навіть помирали. Прибічники «теорії прихильності» вва­жають, що необхідно бути безмеж­но терплячим із маленькими дітьми, навчитися заспокоювати їх, брати на руки та бути в контакті з ними якомога довше. Теорія прихильності базується на розвитку в дитини трьох рівнів віри. ПЕРШИЙ РІВЕНЬ ВІРИ Найперші місяці життя дитини неабияк впливають на всю її подальшу долю. У цей ранній період маля будує свої найраніші емоційні та психологічні мости в навко­лишній світ, і вирішальну роль при цьому відіграє допомога турботливої людини по­руч — матері, батька. Якість усього май­бутнього життя дитини залежатиме від сту­пеня міцності цих мостів. На ранній стадії розвитку процес виникнення прихильності розвивається так: немовля від голоду чи від того, що замочило пелюшки, починає скрикувати, плакати, воно махає ніжками, ручками, і напруження безупинно зростає, аж доки дорослі починають реагувати. Але ось підійшла мама, взяла нещасне дитя на руки, дала йому груди чи соску, поміняла пелюшку і, тихенько наспівуючи, погойдує на руках. Мати й немовля разом перебороли цей маленький стрес, вони обоє почуваються комфортно й затишно. Дитина отримує важливий урок: світ не ворожий, у ньому є ті, хто подбає про неї, від людей можна чекати допомоги, співчуття, проявів турботи — усе це незамінні живильні речовини, необхідні для нормального функ­ціонування психіки людини, для забезпечен­ня процесу її розвитку. Якщо ж недобрі батьки відповідають на дитячий плач байдужістю, криком або ля­пасами, дитина починає «заморожуватися», тобто перестає відчувати біль і виражати свої потреби — як фізичні, так і емоційні. У та­ких дітей ніколи не розвивається здатність встановлювати зв'язки з іншими людьми, і ніколи вже їхні взаємини не будуть пов­ноцінними, здоровими, нормальними. Вони з дитинства знають, що у світі немає люди­ни, на яку можна покластися, тому ніколи не вірять людям. ДРУГИЙ РІВЕНЬ ВІРИ Якщо ж малят навчили того, що хтось подбає про них, вони переходять до наступ­ного, другого рівня віри: віри в те, що інші здатні захистити їх від зла. Коли дитина починає повзати чи ходити, дорослі пос­тійно спостерігають за нею, аби запобігти можливій травмі. Приміром, малюк нама­гається схопити колючий або гострий пред­мет, йому кажуть «не можна», і добре, якщо при цьому, у доступній формі, пояснюють, чому, не забуваючи ще й погладити його по голівці й поцілувати. У відповідь малятко може впертися або розплакатися, але вод­ночас воно розумітиме, що поруч є люди, котрі знають, як уберегти його від можливих неприємностей і забезпечити певну стабіль­ність у стосунках із навколишнім світом. Дитина засвоює почуття захищеності, таке необхідне в житті, ТРЕТІЙ РІВЕНЬ ВІРИ Перші два рівні віри, віра в інших, ведуть до третього і найважливішого — віри в себе. Почуття захищеності, вміння не боятися життя, що базуються на знаннях, отриманих дитиною, на тому моральному компасі, який вона винесла зі свого дитинства, підводять її до усвідомлення свого внутрішнього голосу, віри в нього, у слушність прийнятих рішень, а заодно й до вироблення здатності їх прий­мати, неможливої без віри в себе. Лише той, хто вірить у себе, може бути переможцем у житті, здатний ставити перед собою цілі й досягати їх. Ці три рівні віри є основними елементами «теорії прихильності» й необхідні для вста­новлення правильних зв'язків дитини з нав­колишнім світом. А на взаєминах і зв'язках з іншими людьми будується все подальше життя людини: спілкування, дружба, шлюб, виховання дітей, стосунки на роботі, місце людини в соціальній структурі суспільства. Процес формування основних зв'язків дитини з оточенням триває приблизно до трьох років. Після досягнення цього віку в дітей, котрі виросли у проблемних роди­нах, екстремально складно, майже неможливо, виробити адекватні зв'язки, незалежно від того, скільки уваги, турботи й лагідного ставлення вони одержать згодом. Дефіцит любові й лагідності, ніжного доторку перших місяців життя дитини заповнити неможливо. Інтенсивна терапія в більшості випадків так і не допомагає. Позбавляючи свою дитину батьківського тепла в перші місяці й роки її життя, батьки назавжди закривають їй шлях до життєвого успіху. Позитивні емоції є невід'ємною частиною нормального розвитку дитини. Що більше ваш малюк упевнений у постійності і не­змінності вашої любові, то очевидніше йому буде, що ви відповідаєте своєю безумовною любов'ю на його любов до вас.Інколи батьки не розуміють: дитині ні в чому не відмовляють, її забезпечили усім, а порозуміння у сім'ї відсутнє, дитина груба, мало спілкується, повністю відсторонена від сім'ї, живе своїми справами, має безліч проблем... І не хочуть усвідомити, що не потурання забаганкам робить дитину щас­ливою. Щаслива дитина та, яка зростає в любові, турботі, увазі, бачить щастя своїх батьків, їхнє піклування одне про одного та про себе. Намагання батьків оточити своє дитинча по­зитивом, зацікавленість інтересами дитини будь-якого віку завжди приносить бажаний результат. Одна з найважливіших людських по­треб — потреба в любові, кожна людина хоче почуватися потрібною комусь. Аби дитина нормально розвивалася, треба постійно за­довольняти цю потребу: казати, що вона вам дорога, потрібна, важлива, що вона просто гарна, улюблена. Про вашу любов свідчать також привітні погляди, ласкаві дотики, по­плескування, погладжування, обійми і, зви­чайно, визнання: «Як добре, що ти у нас є», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю, коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом». Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатир рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день. Обійнятися чотири рази, за її твердженням, потрібно кожному просто для виживання, а для доброго настрою — не менше восьми разів. Такі знаки безумов­ного прийняття особливо потрібні дитині. Вони підтримують її емоційно, допомагають психологічно розвиватися. Без таких знаків у дитини виникають емоційні проблеми, від­хилення в поведінці, а то й нервово-психічні розлади. І, до речі, не тільки дитина, а й під­літок, і доросла людина потребує обіймів, цей прояв любові потрібен усім, абсолютно всім людям. Дотик найпростішим і найпрямішим чи­ном пов'язує нас з іншими людьми. Він не дає замкнутися в собі, почуватися самотнім і загубленим. Дотик дарує радість і ствер­джує фізичну реальність нашого існування. Обійми заспокоюють та знімають напру­ження, вгамовують біль. Обійняти дити­ну — особливе задоволення, але багато хто з батьків відмовляється від нього, бо вважає, що дитина вже виросла. Подумайте, як би ви відповіли на такі запитання: 1. Чи вважаєте можливими обійми, по­цілунки та інші прояви ніжності зі своїми чоловіком, батьками, родичами, близькими друзями? 2. Чи дозволяєте собі це робити на очах у дітей? 3. Чи обіймаєте і чи цілуєте свою ди­тину? Хай вам доведеться трохи приневолити себе, але все ж спробуйте частіше торкатися своїх дітей, особливо сором'язливих.Не бій­теся виявляти ніжність — вона протистоїть холоду й байдужості. Дайте дітям проявити ніжність у відповідь. Приймайте свою дитину безумовно. Не за те, що вона гарна, розумна, здібна, а просто за те, що вона є. Не бійтеся сказати дитині: «Я тебе люблю». І не важливо, скільки їй років і чи чує вас хтось іще. Отримуючи певну міру любові, кожна дитина вчиться цінувати себе, порівнювати з іншими. Виховуйте у своєї дитини високу самооцінку. Люди з високою самооцінкою не засмучуються, коли їх критикують, і не бояться, що оточення їх відторгне. Людина ж із низькою самооцінкою, навпаки, ви­дається розгубленою, надміру вразлива до критики, вважаючи, що вона свідчить про її неповноцінність. Наші діти дуже зале­жать від заохочень дорослих. Замисліться, чи часто ви кажете своїй дитині, що вона талановита, гарна, розумна тощо, чи подаєте їй позитивні приклади? Скільки разів сьо­годні ви обіймали своїх дітей? Ваші відповіді вкажуть вам на шлях до розв'язання багатьох проблем. 21 січня світ відзначає Міжнародний день обіймів.За традицією нового свята, по-друж­ньому обіймати можна навіть незнайомих людей. Започаткували це свято західноєв­ропейські студенти. У цей день хлопці та дівчата обіймаються без жодних думок про інтим. Вважається, що під час приятельсь­ких обіймів люди обмінюються щиросерд­ним теплом. На Заході навіть проводили дослідження щодо схильності до обіймів у різних країнах. Виявляється, європейці при зустрічі торкаються одне одного у де­сятки разів частіше, ніж американці. За словами психологів, прагнення торкнутися до іншої людини, обійняти її — це прояв довіри. Обійматися можуть усі люди. Друж­ньо, пристрасно, по-батьківськи, родинно, шалено. І всі обійми дарують тепло, добро і гарний настрій. Обійми здатні створити безліч позитивних емоцій. Коли дві людини притуляються одна до одної в обіймах, між ними виникає взаємний обмін енергією, вони дають одне одному сили, збільшують наснагу. Хоч би скільки разів ви обіймали ди­тину — завжди буде замало. Неможливо отримати забагато батьківської любові. У таких простих речах як обійми, поглад­жування, усмішка, у словах «Я тебе люб­лю», прихована величезна сила. Аби стати справжнім другом своєї дитини, малень­кої чи дорослої, — обіймайте її, і якомога частіше!

ПОГОВОРИМО ПРО НЕБАЖАННЯ ЧИТАТИ

Як часто доводиться чути, що дитина не любить читати, навіть до сліз до­ходить!.. З давніх-давен прийшла до нас думка: «Люди перестають мислити, коли переста­ють читати». І батьки, і вчителі від­значають той факт, що діти сьогодні читають вкрай мало, нерідко тільки ті твори, які задають в межах шкіль­ної програми (та й то скорочену версію). Домашні бібліотеки не приваблюють їх взагалі. Підлітки, замість того, щоб читати великі твори, пере­дивляються класику «на відику», який є у значної частини сімей.
Не секрет, що є родини, де ввечері або у вихідний день телевізор працює ці­лодобово, а більшість куплених в часи дефіциту книжок стоять у шафі за склом і просто прикрашають інтер'єр. У та­ких родинах дитина бачить батька з газетою в руках і практично ніколи — з книжкою. Це формує ставлення до книги як до речі, без якої можна нормально прожити. Тоді ви­могу до дитини: «Вимкни телевізор не­гайно і сідай читати!», — треба зняти. І робити з цього трагедію не варто. Хтось із ваших знайомих вміє і любить в'язати та шити, а ви — ні, і жи­вете при цьому без комплексів і почуття неповноцінності.
Всі люди — різні. І якщо ваша дитина не хоче читати, порівнюйте її не з сусідською дівчинкою, яка вільно читає у 5 років, а із собою. Так буде об'єктивніше. Якщо ви все-таки хочете, щоб дитина любила читати, хай вона чує, як ви обговорюєте з чоловіком, бабу­сею чи подругою прочитану книж­ку. Та й просто бачить вас із кни­гою в руках. При цьому принци­пово неважливо, що дитина цієї книжки не читала і не знає її зміст. Головне, що ви ставитеся до кни­жок серйозно, ці­нуєте і поважаєте гарну літературу. І добре, якщо це будуть не тільки художні книжки, але й газети, якісно ілюстровані журнали. Ваш позитивний приклад стане ціннішим для формування потреби в читанні, ніж довгі лекції щодо користі книжок.
Не випереджайте подій, якщо йдеться про дошкільника. Навчиться малюк чита­ти швидко, перестане вважати це важкою роботою — і почне читати. Можливо, навіть доведеться думати над тим, як зробити так, щоб син не «ковтав» книжок, не читав під ковдрою, псуючи зір, не їв із книжкою в ру­ках.
І ще кілька порад для позитивного залу­чення дитини до читання:
• уникайте на перших етапах неілюстрованої літератури з дрібним шрифтом та в м'якій обкладинці, яка не дає книжці пов­ністю розгорнутися;
• не допускайте тиску на дитину з при­воду техніки читання (з годинником в руках і суворим виразом обличчя), покарання, по­гроз на зразок: «Якщо ти зараз не візьмешся за книжку, то...», оскільки це може призвес­ти до зворотної реакції — сталої нелюбові до читання взагалі;
• дуже уважно поставтеся до змісту підібраних книжок — вони повинні бути дуже цікавими, захопливими, написани­ми зрозуміло і просто, краще короткі, ніж довгі;
• привчайте охайно, з любов'ю стави­тись до книжок, але не забороняйте дитині роздивлятись літературу, яка, з вашої точки зору, ще не відповідає віку або є занадто дорогою; хай роздивляється ілюстрації, читає короткі підписи і мріє про ті часи, коли сама, без допомоги дорослих зможе все це прочита­ти;
• використайте маленьку хитрість: по­чаток описового характеру прочитайте самі, а коли події почнуть розгортатися і сюжет стане динамічнішим, запропонуйте дитині дочитати самій;
• перевіряйте, чи доступний текст для розуміння, оскільки інколи книжки містять незрозумілі слова або звороти;
• підвищуйте техніку читання завдяки ігровим прийомам роботи з текстами-анаграмами, запропонуйте читати слова або ре­чення, де букви в словах помінялися місцями (ялубко, змаи, озоре, тсіл, дургтощо); варто використати книгу В. Едигея «Вчися читати, малюк»;
• запропонуйте дитині знаходити помил­ки в тексті, який ви читаєте вголос, а вона очима стежить за правильністю вимовлених слів.
Проте, пам'ятайте, що навчити малюка читати — не самоціль виховання. Не робіть з цього предмет постійного обговорення, не концентруйтеся на цьому занадто. Обережно і обачно, ненав'язливо для дитини розви­вайте техніку читання — і в результаті це підвищить інтерес до книги.

ПОГОВОРИМО ПРО КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ У ДІТЕЙ

Чи варто дітям давати гроші? Скільки і з якого віку? Коли батьки дають дитині гроші, що їй при цьому треба говорити? Чи варто дітям давати гроші на місяць, сплачувати виконані доручення? Чи треба контролювати витрати дитини? Хто повинен давати гроші - мама чи тато? Якщо дитина зробила поганий вчинок, батькам варто перестати давати гроші? Ці запитання бентежать багатьох батьків. Спробуємо відповісти на них... Кишенькові гроші — це засіб, який виховує у дітей самостійність, від­повідальність та впевненість у собі. Із грошима необхідно навчитися поводи­тись правильно, підкріплювати повчальні розмови практичним досвідом. Не тільки розповідати, що треба економити, знати, на що і куди витрачати гроші, а й дозволи­ти купити щось самостійно, дати зробити вибір: що зараз купити важливіше, вибрати покупку, яка коштує дешевше, та заощадити гроші. Потрібно говорити з дитиною про цінність і корисність будь-якої речі. Поясніть, що можна було б ще ку­пити на ці гроші. Порівнюйте, але не засуджуйте за покуп­ку, привертайте дитячу увагу та інтерес до справді цінної та потрібної речі, поясніть її переваги. При цьому ви мо­жете сміливо висловити вашу думку про річ, яку купила ди­тина. Це не буде розглядатися як докір, а скоріше, як думка члена сім'ї. Дитина ще змалку обов'яз­ково має вчитися планувати прибутки і витрати. Якщо її цього не навчити у дитинстві, то у дорослому житті їй дове­деться складно. Є багато жит­тєвих прикладів, коли молоді сім'ї нераціонально планують свій бюджет і постають пе­ред вічним запитанням: куди поділися гроші, коли найпотрібнішого не купили? Наш досвід поводження із грішми формує нас. Тому що раніше дитина навчиться правильно розпоряджатися грішми, то швидше вона сформується як особистість.Від батьків залежить, з якого віку вони можуть дати гроші своїй дитині. Деякі до­шкільнята інколи вже мають свої кошти, наколядувавши їх на Різдво або отримавши у подарунок на день народження. Тобто зро­зуміло: що менша дитина, то менше треба грошей, і що старша, то навпаки. Школярам гроші треба починати давати на те, що необ­хідно, — проїзд у громадському транспорті, харчування у школі. Приміром, можна давати ще трохи на дрібні витрати: на ручку, зошит. І дитина почуватиметься вільнішою — вона має трошки грошей у запасі. При цьому необхідно чітко пояснювати, що ці гроші ви даєте на проїзд, на харчу­вання, проговорюючи необхідну суму, а не на жуйки, кока-колу, розваги тощо. Якщо батьки дають гроші не тільки на день, а, приміром, на тиждень, то так само тре­ба говорити, для чого вони це роблять, скільки грошей і на який термін дитина отримує. Спочатку нехай дитина навчиться витрачати гроші у межах зазначеної суми, планувати свої витрати. До речі, гарним показником того, наскільки адекватно ваша дитина ставиться до одержуваних від батьків грошей, є той факт, чи відкла­дає вона якусь їхню частину на подарунки близьким. Деякі батьки практикують оплату за гарні шкільні оцінки, хатню роботу, вважаючи, що це дисциплінує дитину, привчає її до по­рядку, дає мотивацію для гарних досягнень, наприклад, у навчанні, а отже — дає дитині самостійно заробити кишенькові гроші. Не можна стверджувати однозначно, що за виконані дитиною доручення та за шкільні досягнення батькам треба платити. Все залежить від стосунків у сім'ї. Можли­во, варто спробувати, але не можна робити з цього самоціль, інакше цей метод може обернутися на шантаж. Якщо дитина звикне до того, що вона отримує гроші за виконану роботу, то це вже не буде допомога по гос­подарству. Хатню роботу треба розподілити між членами сім'ї. Адже мамі ніхто не пла­тить за те, що вона варить суп, прибирає, миє посуд тощо. Виконання домашніх обов'язків — неуникне, і це питання від­носин між людьми. А тому краще не дава­ти за цю роботу грошей дітям, щоб вони до такого не звикали. Дитині все можна пояснити і домовитися з нею. Не варто також преміювати її за гарну поведінку і слухняність: це має бути не подвигом, а щоденною нормою. Якщо за певну роботу і платити, то у старшому віці, у 15—16 років, за умови довірчих стосунків з дитиною, і якщо виконана робота справді значна (при­міром, влаштування на роботу під час літніх канікул), і після попереднього обговорення, на що вона витратить ці гроші. Таке можна зробити, головне — подивитися, щоб дитина змогла сплану­вати свої витрати так, аби їй вистачило зароблених грошей на здійснення своєї мрії. Це і буде своєрідна практика до­рослого життя. Адже часто буває так, що батьки не дають дітям кишеньковихгрошей через те, що не довіряють їм, тому дитина, коли стає дорослою, і, наприклад, отримує свою першу зарплату, не знає, як із нею чинити. І витрачає все одразу. Перед тим, як давати великі суми на кишенькові витрати, треба зважити усі за і проти. Якщо батьки не впевнені, що дитина зможе зро­бити правильний вибір, то ліпше не дава­ти. Бо великі гроші — це спокуса. Одразу ж захочеться їх витратити: запросити друзів у кафе, пограти на ігрових автоматах або у казино, розважитись разом із компанією... До речі, якщо ваша дитина заробила влітку грошей і нічого не купила своїм батькам, а витратила все тільки на себе, це вже сиг­нал тривоги. Намагайтеся пояснити на про­стих прикладах, у чому вона не права. Тато працює? Так. Він заробляє гроші? Так. Він приносить їх додому і витрачає на всіх членів сім'ї? Так. Те ж саме робить мама. І дитина побачить, як відрізняється її по­ведінка від учинків тата або мами. Якщо ваша дитина заробила порівняно велику суму, треба разом подумати, на що її ви­тратити. Тільки не заміряйтеся при цьому на всі гроші, не намагайтеся вилучити їх і вкласти в сімейний бюджет. Дайте ди­тині відчути насолоду від чесно зароблених грошей. Батьки повинні спрямовувати та кон­тролювати витрати кишенькових грошей дитиною. Спокійним тоном пояснювати, куди можна їх витрачати, питати, чи вистачило грошей, чому не вистачило, на що дити­на їх витратила. Кричати, вимагати звіту, звинувачу­вати дитину не варто, ос­кільки одразу порушуєть­ся рівень довіри. Коли дитина маленька, то слід у неї питати, на що вона витратила кошти, якщо ж у сім'ї росте підліток, то лише цікавитися, щоб він не думав, що йому не довіряють. Детально­го звіту вимагати не ба­жано. Не має принципового значення, хто забезпечує дитину грішми: мама чи та­то. Усе залежить від того, як заведено в сім'ї. Зви­чайно, батьки мають між собою домовитися. Щоб не вийшло так, що мама дає гроші зранку, а тато ввечері. Багатьох батьків турбує: якщо хлопець чи дівчина зробили поганий вчинок, їм варто перестати давати гроші? Навіть якщо так сталося, батьки все одно змушені дава­ти якісь гроші на найнеобхідніші витрати. Можна просто зробити деякі обмеження на певний термін, обговорюючи з дитиною вмотивованість такого вчинку. Бажано включати дитину в обговорен­ня сімейних витрат. Якщо дитина вступає в обговорення грошових питань із батьками, то піднімається у своїх очах на їхній рівень. Думка, що дитина грошей не заробляє, від­повідальності за сім'ю не несе, тому мати рівний голос у цих питаннях не може, — по­милкова. Розумний підхід — у міру дорослі­шання дитини вводити її в курс економіч­ного життя сім'ї. Крім того, щоб уявляти собі сімейні доходи, дитина має знати і про сімейні витрати, тому обговорюйте при ній, скільки коштують комунальні послуги, про­дукти, одяг, освіта. У дітях потрібно виховувати ставлення до грошей як до засобів, а не як до мети. Тому в сім'ї повинні поряд із матеріальними цінностями культивуватися нематеріальні. Усім зрозуміло, що гроші — це добробут. Але за гроші не можна купити щастя. Роз­повідайте про те, що є моменти в житті людей, які не коштують нічого з погляду їхньої матеріальної цінності, але необхідні будь-якій людині: тепло, любов, турбота, проведений разом час. Пояснюйте це вашій дитині, наводячи приклади не тільки вашої, але й інших сімей. І пам'ятайте, хоч скільки б ви виділили грошей своїй улюбленій дитині, бажано, щоб вона ніколи в них не відчувала потреби і вміла добре рахувати їх.

ПОГОВОРИМО ПРО ДИТЯЧІ РЕВНОЩІ

Здебільшого перша дитина — це дитина любові, і батьки навіть не замислюються над тим, чи готові до її народження. Найчастіше перша дитина народжується у перший рік подружнього життя. Але минає кілька років, і подружжя планує народження другої дитини. Це величезна радість для мами і тата. А як усе сприймає ваша старша дитина? Для неї це непередбачена подія. Адже тепер потрібно ділитися із братиком чи сестричкою своїми іграшками, своїм життєвим простором, телевізором, а найголовніше — любов'ю батьків. Зі старшою дитиною починає діятися щось незрозуміле. Спочатку вона спри­ймає немовля як нову іграшку: її цікаво торкнутися, воно таке малесеньке, кумедне. Але за деякий час ви помітите, що все змі­нилося. Вашому первістку стало зрозуміло, що немовля влаштувалося на його території назавжди. При цьому малюк багато спить, часто плаче або лежить весь час у мами на ру­ках, усі розмови тільки про нього, нові речі, іграшки, всі лагідні слова — тільки йому. Що молодша старша дитина, то відверті­шими будуть у неї прояви ревнощів. Деякі діти стають агресивними щодо немовля­ти, але ще частіше — щодо батьків, які так несправедливо, на думку дитини, вчинили з нею. Інші діти починають навмисно копію­вати поведінку немовляти, щоб перевірити, чи так само, як і раніше, дорослі люблять їх. Найчастіше проявами такої стратегії є ену­рез, смоктання пальців, погризені нігті, постійне скиглення. Головне для малень­кого ревнивця — привернути до себе увагу батьків, нехай навіть негативну. Не лайте дитину, якщо вона робить дурниці. Не варто карати її за мокрі штанці, адже, схоже, ваш первісток страждає. Він страждає без вашої любові та уваги. Усіма своїми діями він ніби говорить: «Я теж маленький! Я боюся, що ти мене розлюбиш. Мені бракує твоєї уваги!». Найскладніший період для появи дру­гої дитини — це коли старшій дитині три роки. Здавалося б, вона стала трохи дорослішою, однак цей час збігається із кризою трьох років, коли ди­тина починає віддаля­тися від мами і звика­ти до соціуму. Криза супроводжується про-явами негативізму та агресивності. І ко­ли на неї накладаєть­ся ще й народження другої дитини, то, без­перечно, труднощів у поведінці не уник­нути. Важливо пам'ятати, що дитячі ревнощі легше попередити, ніж із ними боротися. Фізичні потреби но­вонародженого, безумовно, треба задовольняти, але водночас не менш важливо зважати і на емоційні пот­реби старшої дитини. Намагайтеся якомога більше приділяти часу своєму ревнивцеві, спілкуйтеся з ним, радьтеся, разом радій­те новим досягненням меншого братика чи сестрички. Запасіться любов'ю, терпінням, пам'я­тайте, що повністю уникнути ревнощів не вдасться, але можна звести їх до міні­муму. Щоб не провокувати спалахів дитячих ревнощів, дайте зрозуміти своєму старшому, що, як і раніше, любите його. Любов ви­являйте найрізноманітнішими способами: хваліть дитину, приділяйте їй час і увагу, даруйте маленькі подаруночки, обіймайте, цілуйте, беріть на руки. І обов'язково про­сіть допомогти доглядати немовля. З ен­тузіазмом пропонуйте: «А от зараз ми разом із тобою...», — ніби йдеться про дуже цікаву справу. Звісно, дівчатка схильні до ранніх виявів материнства, однак не варто недо­оцінювати й допомогу хлопчиків. Якщо дівчатка більше схильні копіювати матір і вчитися у неї, «як треба робити», то із хлопчиками потрібно радитися, запитувати про їхню думку — так вони переймають роль старшого, помічника, чоловіка, який контролює ситуацію. Дуже важливо дати старшій дитині пишатися своєю «зрілістю». Розмірковуйте разом із нею про незручності дитинства й переваги «дорослого» життя порівняно з новонародженим (вона вже може піти погуляти з однолітками, ходи­ти до школи, дивитися «дорослі» фільми). Мрійте разом зі старшою дитиною (чи дітьми) про те, що буде, коли малюк під­росте: як із ним можна буде разом пограти в ляльки чи футбол, поїхати всією сім'єю подорожувати, як цікаво буде всім разом повести його в перший клас...

ДЕКІЛЬКА ПОРАД,
ЯК СПРЯМУВАТИ ДИТЯЧІ РЕВНОЩІ В ПОТРІБНЕ РІЧИЩЕ:

1. Не забувайте про те, які важливі для вашого первістка звичні ситуації. Не припус­кайтеся небезпечних помилок: не віддавайте кімнату старшого, його ліжечко чи іграшки малюкові. Якщо раніше ваше перше дитя на ніч завжди слухало казку або мало інший звичний ритуал відходу до сну та прокидан­ня, обов'язково дотримуйтеся його і далі. Пригадайте всі звичні традиції і, якщо мо­жете, зберігайте їх. 2. Не забувайте, що ваше старше дитя теж іще маленьке. Порівняно з немовлям, старша дитина здається вам Гулівером. Але хоч як вона виглядає, і в три роки, і в п'ять залишатиметься маленьким дитям, і так само потребуватиме вашої уваги, розуміння, ла­гідних слів, обіймів, поцілунків. Боріться з інстинктивним бажанням вимагати від стар­шого постійної допомоги у догляді за молод­шою дитиною, намагайтеся залучати його тільки при справжній потребі, заздалегідь домовляйтеся про допомогу, не відривайте від улюблених мультиків, ігор, не робіть зі старшої дитини няньку. Уникайте команд і вчинків, що сигналізують: «Відійди», «Не чіпай». Довіряйте молодшу дитину стар­шому. Заохочуйте обійми і прояви любові. А якщо боїтеся за крихітку, навчіть старшого проявляти свою любов безпечним способом: наприклад, посилати «повітряні» поцілунки, гладити рученята, животик. 3. Дайте маленькому ревнивцеві доручення, яке виконуватиме тільки він. Наприклад, вибирати шкарпетки для немовляти, тримати його речі, поки ви вдягаєтеся на прогулянку, або співати йому перед сном пісеньку. Ці доручення мають бути приємними. Не намагайтеся надолужити брак спілкування з первістком, поки молодший спить. Старший усе одно це зрозуміє. Усвідомлення того, що до нього виявляють увагу за залишковим принципом, ображає. 4. Розподіліть із чоловіком час, який ви проводите з кожним малям. Двоє батьків — двоє дітей. Тато може піти зі старшим у цирк або театр, поїхати на екскурсію. Робіть разом із чоловіком усе можливе, щоб старше дитя не почувалося забутим. Зрештою, нагадайте маленькому ревнивцеві, що у нього є переваги. Його молодший братик або сестричка не можуть співати, танцювати чи бігати, їздити на велосипеді. Крім того, немовлятам не дозволяють їсти морозиво і шоколадні цукерки, дивитися мультики. Тут уже справді нема чому позаздрити — одне й те саме: пелюшки, памперси, соски! Сприйняття першою дитиною наро­дження другої залежить від батьків. Якщо вони висловлюють свою любов, разом го­туються до народження братика чи сес­трички, ця звістка буде радісною. Хоче­мо наголосити — основним батьківським завданням є допомогти дитині зрозумі­ти, що народження братика чи сестрички не означатиме для неї втрату чи зменшен­ня батьківської любові. Саме тоді багатьох проблем, зокрема і дитячих ревнощів, мож­на уникнути.

"Родинне виховання"

Сім’я – є однією з найдавніших і стійких соціальних спільностей. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга... Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання переконань, вимогливості до себе й інших, милосердя і співчуття до людини.

Спілкування з найближчими людьми духовно звеличує нас, зміцнює віру в себе, впевненість у правильності вибраної життєвої позиції, всиляє життєвий оптимізм, відкриває в людині кращі душевні якості.

Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками – такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків – це і є багатство сім’ї. Для кожної матері, для кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – могутня творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, захищати від життєвих незгод.

"Нащо клад, коли в сім’ї лад", – говорять у народі. І справді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначається тією загальною атмосферою, яка панувала в сім’ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. "Важко передати словами... те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв’язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас...", – писав видатний педагог К. Д. Ушинський.

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім’ї характеризується природною близькістю між вихователями і вихованцями, любов’ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя сама по собі доконечно формує у дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх обов’язків. Властиві здоровому сімейному колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми, братами і сестрами, створюють найсприятливіші умови для здійснення сім’єю своїх виховних функцій.

Роль сім’ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання дітей, дбає про їхній гармонійний розвиток.

Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини – все це створює найсприятливіші умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших обставинах, крім сім’ї, створити неможливо.

Це дозволяє зробити висновок про те, що сім’я – не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А. С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їхня поведінка".

Таким чином, основний зміст авторитету старших у сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності".

Отже, найголовніші умови успішного сімейного виховання:

  • сім’я – міцний і дружний колектив;
  • інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;
  • повна сім’я – важлива умова успішного виховання дітей;
  • єдність вимог з боку батька і матері;
  • наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;
  • дотримання батьками норм і правил співжиття;
  • атмосфера взаємного довір’я, дружби, доброзичливості.
Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їхня свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л. М. Толстого: "Живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей.
Діти не вибирають собі батьків. Народжуючись, вони знаходяться в тій чи іншій сім’ї, через яку і починають свій шлях входження в соціальний світ. Перші враження, радісні і гіркі, здивування і зацікавленість, образи і розчарування, джерела майбутніх відносин з людьми – все виникає в сім’ї. В цю пору закладаються моральні цінності, проявляються індивідуальні особливості, формуються контури майбутньої різносторонньої або дисгармонійної особистості, відкритої людям або направленої тільки на себе. З сім’ї починається історія розвитку кожного з нас. Історія, яка потребує до себе уваги, бережливого ставлення з боку тих, хто може на неї впливати.
ПІДГОТОВКА ДО ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ
та ДЕРЖАВНОЇ ПІДСУМКОВОЇ АТЕСТАЦІЇ
ПОРАДИ БАТЬКАМ
1. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небезпечне для психіки, послаблює імунітет і загострює хронічні захворювання дітей.
2. В екзаменаційний період дуже важливе харчування випускників. Воно має бути повноцінним. Підліткам слід давати продукти, які містять вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. У натуральному вигляді є в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.
3. Споживання на добу до 8 склянок рідини позитивно впливає на організм, зокрема, покращується робота нирок, вони краще протидіють урологічним інфекціям. При цьому і корисно пити звичайну воду, натуральні соки. Вживання кави не підвищує працездатності, і підсилює стрес, викликає сильну сечогінну дію, що призводить до зневоднення організму і підвищеної роздратованості.
4. Звертайте увагу на посуд, з якого їдять ваші діти. Краще, аби він був золотавий. Цей колір заспокоює нервову систему, концентрує увагу, покращує настрій і пам'ять.
5. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами, допомагайте розв'язувати їх. Займіть позицію «друга» для своїх синів і дочок.

Для батьків майбутніх першокласників

/Files/images/psiholog/Безымянный.jpg

/Files/images/psiholog/Безымянный1.jpg

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.

7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

(за матеріалами Фонду "Нічиї діти" (Польща), розроблених на основі NSPCC публікації

"Як стати кращими батьками", Лондон, 2002)

ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ

Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується ?

Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.

Aвторитет придушення.Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, – то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою ,що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

Авторитет відстані.Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір.

Авторитет чванства.Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони – самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти.

Авторитет резонерства.У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові.Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.

Авторитет доброти.Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організуєтьсячерез дитячу любов, але вона викликається не поцілунками і виливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б усі було благополучно.

Авторитет дружби.Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями.Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.

Авторитет підкупу– самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, – куплю тобі конячку; будеш слухатися, – підемо в цирк.

Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати – іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.

Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.

10 найважливіших речей, яким батьки можуть навчити дитину

1. Кохати себе

Любов до себе - найбільш фундаментальна і істотна зі всіх здібностей. Поки ви не будете здатні цінувати власне життя, ви ніколи не станете діяльними, не зможете реалізувати власні можливості. Враховуючи те, як сильно кохаємо ми своїх дітей, нам було б просто передати їм відчуття любові до себе, але, мабуть, такий спосіб не дуже надійний. Спробуйте пригадати, що ви думали про себе, коли вам було п'ять років. Я вважаю, що більшість з нас рахували себе дурними або потворними. Ми злилися на себе, якщо боялися ночами, нам було соромно за себе, якщо ми не хотіли ділитися з молодшою сестрою своєю новою лялькою. Ми розчаровувалися в собі, якщо були невмілими, сором'язливими або незграбними, тоді як мама сподівалася виростити балерину. Інколи ми не можемо допомогти дитяті полюбити себе до тих пір, поки ми не переоцінимо деякі з наших власних установок - той вантаж, який ми несемо в собі впродовж всього життя. Можливо, таке самопізнання буде болісним, але в результаті ми зможемо сказати: "Так, карі очі і оливкова шкіра дійсно мені осоружні. Мої батьки породили в мені відчуття неповноцінності, тому що я була схожа на їх італійських предків, а вони хотіли бути стовідсотковими білими американцями. Тепер, коли у мене є це малятко з оливковою шкірою і карими очима, чи можу поводитися як годиться дорослому і побачити, як вона красива, і дати їй це зрозуміти?" Ірраціональні забобони, які ми засвоюємо з колиски, - лише одне з перешкод, що заважають допомогти нашим дітям полюбити себе. Багатьом з нас також важко відрізнити "бути поганим" від "бути людиною". В корені міняє справу, якщо замість "не поводься як немовля" ми говоримо: "Ти ще недостатньо дорослий, щоб тихо поводитися в ресторані. Ми спробуємо піти туди ще раз, коли ти будеш трохи старший". Також абсолютно різні речі - сказати: "Ти егоїст" - або відмітити: "Дуже важко навчитися ділитися з іншими, але нічого, я тобі допоможу. Якщо ти даси Донне пограти з твоїм відерком, вона дасть тобі пограти зі своєю вантажівочкою". Пуританське твердження про те, що кожен або хороший, або поганий і що дітей тому слід учити бути хорошими, ймовірно, принесло людству більше нещастя, чим що-небудь ще. Всі ми народжуємося, будучи в рівній мірі і ангелами і дияволами, і нам потрібно навчитися жити з цією правдою. Звичайно, ми говоримо: "Ні, тобі не можна бити маляти", але ми також говоримо: "Ти дуже малий, щоб стримувати себе, коли ти сердишся. Я повинна тобі допомогти". Навчитися визнавати, що у тебе є злість, ревнощі і асоціальні спонуки, - це частка дорослішання. Ми повинні також навчитися управляти собою, але не заперечуючи, що такі спонуки існують і не заставляючи своїх дітей відчувати себе грішниками. У дитяти, якому вселяють, що він поводиться погано, розвивається неприязнь до себе, і це заважає навчанню, життю і любові більше, ніж будь-яка інша психологічна проблема. Як тільки дитя відчуває себе захищеним, відчуває, що його цінують, у нього зачинає розвиватися співчуття до інших. Одне з найраніших переживань подібного роду виникає в стосунках з домашніми тваринами. Маля, що випробувало на собі ніжність і турботу, здатне обережно тримати на руках бездомного котеняти або покликати на допомогу батьків, коли хтось ображає собаку. Будь-яке п'ятирічне дитя, яке може мимоволі вигукнути побачивши птиці із зламаним крилом: "Ах ти, бідолаха!", вже придбав одну з найбільш фундаментальних здібностей, необхідних для зміни якості всьому життю на цій планеті.

2. Інтерпретувати поведінку

Дитя, яке приходить в дитячий сад, думаючи, що він чудове створення, може проте не включитися в навчання, якщо він не знає, як інтерпретувати поведінку чужу і свою власну. Наприклад, він може так захопитися двома дівчатками в першому ряду, які об'єдналися проти нього, що не зможе зосередитися на збільшенні два до п'яти. Або, якщо вихователь одного дня вранці накричить на нього, він може настільки розгубитися і злякатися, що не зможе бути уважним на заняттях весь день, що залишився. Якщо дитя дещо дізналося про настрої людей і їх недоліки, якщо його навчили інтерпретувати певні види поведінки, він не буде схильний засмучуватися в подібних ситуаціях. Він зрозуміє, що, можливо, двох дівчаток лякає новий дитячий сад і їм потрібний спільний ворог, щоб відчувати себе в більшій безпеці, що його вихователька просто у поганому настрої: посварилася з чоловіком або потрапила під час "списів" по дорозі на роботу і, можливо, завтра сама вибачиться. Окрім того що дитяті потрібно уміти інтерпретувати поведінку інших, йому треба навчитися пояснювати і власну поведінку. Це може зробити сильний вплив на майбутнє відношення дитяти до учбових занять. Якщо дитя кричить на матір за сніданком, якщо побачивши омлету він говорить: "Ти знаєш, як я його терпіти не можу, я зараз викину його у відро для сміття!" - а потім вилітає з будинку, то, швидше за все, сьогодні з ним станеться одна з двох речей. Він може бути такий переповнений відчуттям провини і жахом, що не почує жодного слова з сказаних вихователем. Або ж він може поставити собі питання, що це на нього знайшло; подумати, чи продовжує він ще злитися на батька, який накричав на нього учора увечері, і вирішити, що він вибачиться, коли повернеться додому. У останньому випадку він здатний забути про інцидент на той час, поки він в дитячому саду. Зі свідомістю, вільною від гніву і розгубленості, він добре сприймає всі пояснення вихователя.

3. Спілкуватися за допомогою слів

Після того, як діти зможуть пояснити дійсне значення своїх вчинків, їм необхідно навчитися допомагати іншим людям розуміти їх. Якщо дівчинка може сказати вчителеві: "Я так боялася, що у мене нічого не вийде, що просто не могла думати", - вчитель може зрозуміти, що її страх заважає навчанню, і зможе належним чином її заспокоїти. Якщо дитя може сказати своєму батьку: "Ти мене лякаєш, коли кричиш так голосно", - можна сподіватися, що батько спробує замість цього домовитися з ним спокійно. Будь-яке п'ятирічне дитя, яке може спокійно і невимушено розповісти про свої відчуття, кажучи: "Я боюся", або "Я дуже тебе кохаю!", або "У мене таке пронизливе відчуття усередині, таке тремтіння, що мені видається, що я ще не готовий сісти на двоколісний велосипед", вже знайшов здатність, яка надасть йому необхідну свободу для того, щоб думати, цікавитися і вчитися.

4. Розуміти відмінність між думками і діями

Без цього уміння, яке повністю формується до п'яти років, дитяті буде украй складно зосередитися на заняттях. Наприклад, Грегорі дивиться у вікно і уявляє себе пілотом, тоді як вчитель пояснює класу основи арифметики. Він зовсім не чує, що говорить вчитель, тому що дуже злий. Його батьки тільки що розвелися, і аби його відчуття можна було витягувати на поверхню, то, швидше за все, це було б: "Я їх обох ненавиджу. Я хочу, щоб вони померли". Це настільки жахливі думки, що Грегорі доводиться зосереджуватися щодуху, щоб тримати їх поза свідомістю. Аби за перших п'ять або шість років життя Грегорі допомогли зрозуміти, що думки - це не те ж саме, що дії, і відчуття, що відповідним чином виражаються, зовсім нікому не шкодять, він міг би дати їм волю. І вся та енергія, яка витрачалася на те, щоб уникати власних відчуттів, могла б бути обернена на інші цілі, у тому числі і на дивні можливості складання і віднімання. Йому, звичайно, необхідна допомога, щоб пережити цю цілком реальну кризу, але йому слід було б пояснити, що природно переживати жахливі почуття, коли ти страждаєш, коли ти стривожений, коли життя повне муки. Для дитяти неможливо концентрувати увагу і вчитися, якщо він переживає приховані почуття, які сам вважає за небезпечні і погані.

5. Цікавитися і ставити питання

Всі популярні книги і розмови про те, яким заняттям і умінням ми повинні учити дошкільників, відсунули на задній план і майже звели нанівець природну, інстинктивну допитливість. Частенько ми буваємо настільки захоплені рахунковими паличками, що перестаємо прислухатися до чудових питань, які діти задають самі по собі: "Чому листя міняє колір?.. Що заставляє траву зростати?.. Звідки береться сніг?.. Як з яйця виходить дитя?.. Що означає вмирати?.. Чому я зростаю?.. Як молоко потрапляє в магазин?.. Чому деякі діти голодують?.. Як підводний човен може залишатися під водою і не тонути?.." Якщо ми хочемо підтримувати цей інстинкт допитливості, ми повинні переконатися, що на той час, коли дитяті виповнюється п'ять років, він упивається своїми питаннями і знає, що є способи, як знайти на них відповіді. Він повинен також взнати, що на деякі питання ще не отримана відповідь, на інших існує безліч різних відповідей і що інколи йому доведеться постаратися знайти свій власний. У своїй книзі дитя" Дороті Коен, що "Навчається, професор педагогіки, проводить украй важливу відмінність тим часом, коли дитяті дають поїсти риби, і тим, коли його навчають, як зловити рибу. Якщо ми дамо йому приготовану рибу, то ми зможемо задовольнити його миттєвий голод, але що трапиться, якщо нас не буде поруч, щоб погодувати його? Те ж саме відбувається із знаннями і інформацією: якщо ми завжди підносимо їх дитяті готовими до вживання, він ніколи не навчиться добувати їх самостійно. Дітей слід учити, як вони самі можуть "виловлювати" свої власні відповіді. Коли ми говоримо: "Я не знаю", "Я зараз зайнятий", "Запитай у тата" або "Не варто говорити на цю тему", - ми відохочуємо у дитяти самому "ловити" знання. Якщо ж, навпаки, ми заохочуємо його допитливість і допомагаємо знаходити відповіді, ми сприяємо розвитку у нього інтелектуальної здатності, найбільш істотної для людини.

6. Розуміти, що на складні питання немає простих відповідей

Покоління наших дітей буде вимушено зіткнутися з найсерйознішими питаннями. Не може бути простих рішень в таких проблем, як втрата екологічної рівноваги, демографічний вибух, поширення зброї, яка може знищити все жваве. Щоб стати мудрими і зрілими дорослими, діти повинні зачати розуміти, що прості рішення ніколи не знімають проблему, що насправді треба копати глибше, щоб знайти найбільш оптимальну відповідь на те або інше питання. Нам необхідно учити дітей дивитися в корінь. "Ну, можливо, Джо сьогодні злиться тому, що прийшов в дитячий сад голодним". Або: "Якщо Сара продовжує розбивати глиняні вироби, які ти ліпиш в дитячому саду, нам краще поговорити з вихователем. Він може поговорити з Саріной мамою і з'ясувати, чому Сара нещасна і що ми можемо зробити, щоб допомогти їй". Це складний шлях, але він дає дитяті значно більше, чим коли ми говоримо: "Я думаю, що Сара погана дівчинка і тобі краще триматися від неї подалі". В соціальних проблем не буває простих рішень, і ми послужимо погану службу нашим дітям, самим собі і майбутньому, якщо вводитимемо малят в оману щодо цього. Ми ставимо дітей на невірний шлях, коли робимо акцент на тих питаннях, на які дійсно існують вірні і невірні відповіді (скільки буде три і шість? Яка третя буква в алфавіті?). Дітям необхідно спочатку випробувати складність життєвих ситуацій, щоб вони були підготовлені до зіткнення з плутаниною, невизначеністю і непостійністю реального життя.

7. Не боятися невдач - необхідна умова дорослішання

Щоб навчитися чому-небудь, ви повинні не боятися допускати помилки, навіть терпіти невдачу. Перша книга, до якої ви звернулися, може не містити відповіді на питання, чому птиці мігрують, доведеться пошукати відповідь в якійсь інший. Перший дерев'яний столик, який ви зробили, може бути потворним і кривобоким, але якщо ви здатні вчитися на своїх помилках, то наступний ви змайструєте набагато краще. Дітям треба допомогти зрозуміти, що навчання - тривалий, повільний процес проб і помилок. Жоден великий винахід або наукове відкриття ніколи не робився без великого числа випробувань, що передували йому, і невдач. Ми повинні абсолютно виразно пояснити їм, що успіхи і невдачі - це не те, в чому полягає навчання. Привожу слова однієї мудрої вчительки початкових класів: "Насправді школа повинна навчити дітей бути гравцями! Єдиний спосіб з'ясувати, що ти знаєш, а чого не знаєш, це трохи ризикнути. Ми залякуємо дітей до смерті. Хто захоче спробувати відповісти на питання або постаратися взнати щось нове, якщо оцінюється успіх або невдача замість того, щоб оцінювати спробу?"

8. Довіряти дорослим

П'ятирічному дитяті потрібно володіти дійсною довірою до дорослих, якщо йому належить зосередити всю свою увагу на учбових завданнях. А людям довіряти важко, якщо вони тебе обманюють, говорять, що нікуди не підуть, але, прокинувшись, ти виявляєш на місці батьків няню; говорять, що доктор не зробить тобі боляче, а він робить. Ми платимо дуже високу ціну за ті ігри, в які ми граємо з дітьми, щоб уникнути їх сліз. Якщо ви хочете, щоб вам вірили, краще сказати: "Я збираюся вийти на декілька годинників, поки ти спиш", - навіть якщо вам доведеться винести болісне прощання. І у доктора: "Тобі, можливо, буде трішки боляче, але це скоро пройде. Ти можеш посидіти у мене на колінах і поплакати, якщо тобі хочеться". Багато дорослих думають, що можуть добитися довіри, якщо будуть послідовні, але я вважаю, що це велика помилка. Дуже тонка грань між послідовністю і ригідністю, і я упевнена, що поважно довіряти людям, навіть якщо їх відчуття і наміри мінливі. З віком люди міняються, і всі ми схильні до змін настрою. Для дитяти важлива постійність в одному: у наших спробах бути з ним чесними, якнайкраще пояснюючи, в чому ми непослідовні, і вибачаючись, якщо ця непослідовність не виправдана. Цілком можна допомогти дитяті зрозуміти, що не всі люди добрі, і одночасно створити у нього відчуття, що більшість контактів з дорослими будуть хорошими. Виховання упевненості в цьому частково залежить від того, наскільки ми готові розділяти відчуття дитяти відносно людей. Нам доводиться бути відвертими з дітьми, кажучи інколи: "Так, ти прав, твоя вихователька дійсно піднімає дуже багато шум довкола миття рук" або "Так, я розумію, що ти маєш на увазі, кажучи про тітку, вона дуже кохає командувати, коли ми приїжджаємо". Недовір'я виникає з відчуття, що лише тобі видно неприємні якості у інших людей, а для дітей таке відчуття не рідкість. Ми не порушимо довіри дитяти, якщо визнаємо людську недосконалість.

9. Думати самому

Сказати "ні" насправді означає сказати "я існую". Це зачинається у міру того, як у дитяти виникає деяке уявлення про себе, відчуття того, що він насправді самостійна особа. Багато батьків лякає і злить така можливість, тоді як вони повинні були б радіти цьому. Відчуття власної унікальності і здібності до вибору - життєво важлива частка людського існування. Якщо у дитяти є деяке уявлення про той, хто він такий, він неминуче до п'яти років володітиме власною думкою. Цій здатності дуже легко навчити - треба просто заохочувати дитяти в тому, щоб він висловлював свою думку, не боячись, що його покарають. Ніхто з нас не хоче виховати людини слабкого духом або слабкого інтелектуально, ми хочемо, щоб наші діти приймали серйозні рішення, володіли здоровим глуздом і внутрішніми переконаннями. І ми не можемо чекати, поки дитя вчинить в коледж, де у нього розвиватимуться ці здібності. Ці принципи вже активно діють, коли ми говоримо: "Тепер, коли тобі майже три роки, я думаю, ти можеш вирішити, чи купимо ми тобі блакитний комбінезон або червоний". Або: "Поки ми будемо є на сніданок кукурудзяні пластівці, ти можеш зробити собі бутерброд з маслом і джемом". Або: "Добре, мене не дратує наша сусідка, але ти маєш право на власну думку". Коли ми демонструємо пошану до особи дитяти, до його поглядів, що народжуються, симпатій і антипатій, ми готуємо його до ситуацій, в яких йому доведеться приймати рішення самостійно, наприклад, приєднатися або ні до групи дітей, що вирішили обстежувати зруйнований будинок, або погодитися або ні поїхати з незнайомцем, який сказав, що знає його батька. Коли ми виходимо з себе із-за "ні" в два з половиною роки, ми повинні мати на увазі, що прийде час, коли ми будемо вдячні тому, що наше дитя здатне говорити "ні". Думка коректується практикою.

10. Знати, в чому можна покладатися на дорослого

На той час, коли дитяті виповниться п'ять років, на мою думку, йому слід знати, що існує багато ситуацій, якими він просто не може управляти. Він не може впоратися з компанією старших дітей, з підлітками, що нав'язують наркотики, з дикою поведінкою класу на уроках недосвідченого вчителя. Довіра до дорослих частково полягає в тому, щоб знати, коли тобі потрібна допомога, і уміти звернутися за нею. Це може видаватися простим, але на подив малий дітей приходять в дитячий сад або в клас здатними зробити це. В результаті багато хто з них швидко потрапляє в ситуації, які їх настільки лякають і пригнічують, що навчання стає неможливим. Нам необхідно пояснити дітям, що ми можемо бути друзями, допомогти їм, не поводячись з ними як з маленькими, без зайвої опіки, можемо зрозуміти їх мир. Ми говоримо, що надаємо велике значення правам малих і слабких, але часто не включаємо наших дітей в ці ідеалістичні побудови. Вчитися набагато легше, якщо у дитини не залишається незадоволених в ранньому дитинстві потреб. Якщо ми приділимо більше уваги глибинним людським цінностям, ми зможемо виростити покоління мудрих і кохаючих людей, які будуть здібні до змін і зможуть зробити світ краще.

Кiлькiсть переглядiв: 952

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.